Обличчя Києву

Кожне місто, як і людина, має свою долю та своє призначення. Історичні події, народні хвилювання, свавілля начальників, великі ідеї залишають на ликах міст свої мітки, знаки та символи. Вдивляючись в обрис міських кварталів, дихаючи повітрям священних місць, йдучи вулицями і площами, людина мимоволі стає причетною до всіх подій, пов’язаних із цим містом. Його може притягувати це місто знову і знову, а може підсвідомо відштовхувати. На місто можна накинути штучний покрив казино, хмарочосів, свят та фестивалів. Тоді людину притягує не саме місто, а зіткане цивілізацією штучне покривало — псевдопростір — часто багате і химерне, але від цього «псевдо», що не стає менш «псевдо». Справжній дух міста, його привабливий потенціал прихований у таїнстві його народження, у характері подій, пов’язаних з ним, у моральній атмосфері його повітря, загадках та незвичайних явищах, що відбуваються в ньому.

Київ – центр духовного тяжіння.
Це можна висміювати та ігнорувати, але в переважній більшості гостей Київ викликає майже містичне радісне відчуття добра та свята. Київ — не найбагатше місто. Йому далеко до величезної пишноти Москви, хмарочосів Чикаго, кількості історичних місць Парижа, карнавалів Ріо-де-Жанейро. Але нескінченна зелень його парків, дикі місця Труханова острова, тихі води Дніпра, «зачарована» Десна, намолені святині Лаври та Софії, його пагорби та урочища назавжди приковують душу.

І ось ми підходимо ще до одного, без перебільшення, сенсаційного відкриття, пов’язаного з Києвом.
Точніше – з Ликом Києва.
Природа не втомлюється підкидати нам загадки, а людство шукати відповіді на них. Таємниці Бермудського трикутника, радіальних борозен острова Мальта, математичних та астрономічних знань індіанських племен та інші багато століть поспіль розбурхують уми людей. Людство постійно шукає і знаходить знаки невідомих цивілізацій на Землі та в Космосі, бачить їх у пірамідах Єгипту, статуях острова Великодня, пірамідоподібних гірських утвореннях Тибету, особі, відкритій на Марсі. У пошуках розгадки цих явищ навіть найвпевненіші матеріалісти та атеїсти ні-ні, та й приходять до думки про божественне чи космічне втручання. Виявляється, і Києву подаровано ще один символ величі – його Лик. Те, що читачі вбачають на зображеннях, є реконструйованим рельєфом головного міста нашої країни. Помічені архітектором Г.Куровським дивні збіги карти Києва з рисами людської особи під час обробки карт та супутникових знімків виявилися не просто збігом, а антропологічно правильною особою — тим самим Ликом.
Виявляється, ми не просто йдемо Хрещатиком, а подорожуємо очницею. Перебуваючи на Сирці, стикаємося з підборіддям. Гуляючи Совськими урочищами, відвідуємо вушну раковину. Ще чекають на своїх дослідників загадки збігів вулиць, історичних будівель, святих місць, джерел, вікових дерев з рисами Ліка.
Стають зрозумілими та виправданими стихійні протести киян проти бездумного забивання паль у Лік, спроб забудувати схили Дніпра, засипати київські озера та знищити парки. Справжні кияни генетично відчувають нерозривний зв’язок із Ликом. Нинішній стиль перетворення київського простору, який панував у місті, для них є абсолютно неприйнятним.

«Першовідкривачі» такого ось обличчя нашого міста не ганяються за сенсацією. Вони хочуть урятувати цей красивий профіль.

Те, що зображено на зображенні, – не «штрихи до портрета» невідомого художника. Такий вигляд має з космосу рельєф правобережної частини Києва.

Першим розглянув обличчя Києва архітектор Георгій Куровський, колишній головний художник Києва, заступник головного архітектора. А підтвердили його здогад фотографії Києва, зробленого із супутника компанією «Візіком». Як розповів директор компанії Володимир Колінько, з «оригіналу» послідовно прибрали «шари» забудови та рослинності, і вийшло те, що ви бачите – «голий» рельєф нашого міста. Низини пофарбовані більш темним кольором, пагорби та височини – світлим. А загалом усе це дуже нагадує контури людської голови.

– Відноситися до цього можна по-різному, – каже Володимир Колінько. – Але не замислитись не можна. Може, хоч це змусить чиновників та інвесторів ставитись до міста як до живої істоти, а не як до величезного майданчика для заробляння грошей…

Хто ти, незнайомцю?
Дивіться! Лінію чола – тобто того місця, чим зазвичай людина думає, – утворює схил Дніпра у районі Печерська. І справді, саме в цьому районі традиційно засідала верхівка міста, яка «думає». Там розташований царський Маріїнський палац, будівлі парламенту, уряду та апарату президента. Цікаво, що у центрі «лоба», там, де традиційно малюють «третє око», розташована Києво-Печерська Лавра. Ще дві святині Києва – Софійський та Михайлівський Золотоверхі собори – знаходяться прямо в «очниці». Розріз ока утворений Хрещатим яром, тобто Хрещатиком.

Гуляючи вузькими подільськими вуличками, ми, виявляється, пересуваємося носом Києва. Форма губ виліплена рельєфом Реп’яхова Яру. Тут же, в устах, розміщено найдавнішу Кирилівську церкву.

Підборіддя «людини» виліплено заплавою стародавньої київської річки Сирець, потилицю (хвостик Будди? християнський символ риби?) – заплавою річки Віта. Вухо Києва – це не що інше, як Совське урочище, а скроня – Совські озера. Скула-Либідь. Причому, якщо придивитись до цього «обличчя», стане зрозуміло, що це далеко не виродок, а антропологічно правильне обличчя.

Арій, Атлант, Козак чи Орій?
На кого схожий Київ? Арій, Атлант, Козак чи Орій? Автори ідеї описують портрет по-різному. Архітектор Куровський, наприклад, звертає увагу на правильну форму ніс і видатне підборіддя «голови». Він називає це обличчя атлантоподібним. Такими зображували давньоєгипетські сфінкси. Володимир Колінько звертає увагу на око. «Я бачу цілеспрямований погляд, непростий», – каже він. Якщо накласти на рельєф Києва схему вулиць, стане зрозуміло, що вони не заважають сприйняттю особи, а навпаки, наголошують на основних рисах, формують їх. Адже недарма Георгій Куровський розглянув обличчя Києва на звичайній плоскій карті міста, задовго до створення «космічних» знімків.

Хто підказав нашим предкам, де закладати найбільші київські храми? Як сталося, що саме ті культові споруди, які «розміщені» у «рисах обличчя», є сьогодні візитними картками міста? Відповіді на ці питання не лежать на поверхні, але сам факт має змусити замислитися всіх, хто причетний до формування того, що називають «сучасним виглядом Києва». Щоб цей вигляд не спотворив істинний образ Києва і не став посмертною маскою нашого міста.

Придивіться до Обличчя нашого міста. Природа вже підказала місця екологічних коридорів — вони є, вони вдруковані в Лик. Отже, їх необхідно зберегти та подарувати людям. Либідь, Совські урочища, гирло Почайни, Реп’яхів яр, Сирець і Нивки — їхнє функціональне призначення давно зумовлене. Потрібно лише зберегти Обличчя нашого міста, відродити його тканину: струмки та озера, дерева та парки. Ця робота не буде марною, вона приверне до нас тисячі туристів, яким буде на що подивитись та що показати.

Обличчя Києва треба зберегти. Навряд чи ще хоч одне місто у світі може похвалитися тим, що має таке своє обличчя. Тим часом багато «рисів» київського «обличчя» можуть стертися дуже скоро. Вухо Києва, Совські ставки, як відомо, збираються «заткнути», стерти з міста, принісши його в жертву новому будівництву. Та ж доля чекає на річку Сирець. Якщо цим планам судилося здійснитися, Київ справді втратить своє обличчя, своє обличчя. Зараз він унікальний, але після «хірургічного втручання» будівельників стане таким самим, як сотні інших міст. Безликим.