Острів у Міхея

Напишу як я билину, та про те, як відпочиває Людина істинно кровей Руських.

ОПОВІДЬ ПЕРША

День, отже, надвечір хилило. І тут мені лист прийшов на ящик квітчастий, монітором названий. Але не саме прийшло, а за наказом електронного духу, в стеку TCP/IP живе. Лист це був від друга старого, в іншому селищі живе. І мовив друг старий, що, мовляв, зв’язався з ним чоловік добрий, Юрій іменований. І по доброті душевній, запросив він братію нашу чесну, на острів безлюдний, щоб дух і тіло відпочили від буднів ненависних.

Зібралася братія чесна на збори, того дня саме дівчина, яка програла суперечку, пригощала нас божественним напоєм. І вирішила братія, п’яна напоєм божественним, відкласти справи свої і прийняти запрошення доброї людини.

ОПОВІДЬ ДРУГА

Через один схід місяця після зборів, якось провівши день ненависний, зібрали Ми речі теплі, та житла тимчасові і рушили до людей, що керували колісницями самохідними. Домовилися, щоб доставили вони нас у заповітне селище до Юри – людини доброї. Але оскільки Сонце ясне, вже майже зайшло за гору страшну, де часом збиралися шабаші та збори чортові, колісниця виявилася людьми забита. Трохи поштовхавшись, нас все-таки прийняли в черево залізне і рушили ми на відпочинок обіцяний. Спекотно було в колісниці і тісно для таких богатирів росіян, як братія наша чесна. Та й коваль, що кував колеса до неї, напевно обпився божественного напою і зробив їх квадратними по ліні своїй людській. Але так як хотілося Нам дуже розслабити тіло і розум свої замучені, витерпіли Ми всі муки в колісниці залізної. І прибули нарешті до села заповітне.

ОПОВІДЬ ТРЕТЯ

І зустріч радісна була в селищі том і міцні рукостискання. І зібравши їжу та вогненну воду, рушили ми до місця переправи на острів безлюдний. Небезпечними дорогами, між дерев могутніх і по крутих спусках, несучи ношу велику, спустилися ми з гори, на якій селище стояло, до води холодної, Дніпром названої. І закликав Юра до друга свого доброго – Романа, який наказує судном металевим. І приплив Роман за Нами хвилями бурхливим. Але було серед нас багато богатирів Руських і не вмостилися ми всі в утробу залізного судна. І забрав Роман тільки половину нашої братії та наші речі та трохи їжі заморської та води вогняної. Довго Роман не повертався за Нами. Сонце вже село, і темрява чорна огорнула дуби старі. І стояли Ми на березі Дніпра бурхливого і попивали божественний напій в очікуванні судна. Вже подумали, що забули про нас люди добрі. Але раптом вітер Дніпровський доніс до нас звуки радісні – це Роман плив за Нами хвилями бурхливим. Сели Ми в черево залізне і попливли на острів безлюдний. А темрява непроглядна все сильніше огортала богатирів Руських, та хвиля все вище піднімалася. І тут ми зрозуміли, що не забули про нас, а просто пливти довго до заповітного острова. І пливли Ми в темряві по чорних хвилях наче три дні і три ночі. І вогнищ бачили багато людей поруч відпочиваючих. І ось на кінець, серед гілок зелених у темряві, що густішає, побачили і Наше вогнище та почули голоси знайомі.

ОПОВІДЬ ЧЕТВЕРТА

І спустилися Ми на берег безлюдний і почали встановлювати житла тимчасові. А ті, хто раніше прибули, вже стіл накривали, та м’ясо на багаття укладали. І пили та їли Ми і веселилися. І частина богатирів втомилася дуже й раніше до Землі матінці припали, інші пізніше. І вода вогненна рікою лилася і закуска заморська. Багато тієї ночі Ми з’їли та випили та інструмент шестиструнний потім з’явився та пісні веселі співали. Та пам’ять хорошу, мабуть темрявою огорнуло і сильні ноги потім підкосилися.

ОПОВІДЬ П’ЯТА

Вранці, на жаль, оповідач не пам’ятає. У країну сновидінь був забраний він із вечора і не відпускали його духи там місцеві. Але богатирі своїх у біді не кидають. Відкривши житло оповідача, взяли за ноги його, підняли та винесли із країни сновидінь. Прокинувшись, побачив він, що бенкет продовжується і вода вогненна і їжа заморська, але пити не хотілося і їсти поки теж… Через трохи часу ковтнув він приморського виноградного вина і справа погладшала. Жерти захотілося, але їсти не було чого. Адже багатіїв багато на острові… Одного з них полюбили водні парфуми і падав він до них постійно з містка. І лагодив він потім цей місток і відстали від нього духи водні. І вирішили богатирі пройтися островом, на далеку сторону, де пляжі гарячі. І пішли, а оповідач залишився і знову в країну сновидінь подався. Поки сонце пройшло від дерева до дерева – повернулася вся братія з гарячих пляжів. Дивляться, а води вогненної більше немає. Сумувати почали і думати, що робити. Вирішили зібрати свої речі та рушити з острова ближче до селища місцевого. Там воду можна купити гарячу і ближче до будинку потім добиратися.

ОПОВІДЬ ШОСТА

Завантажили знову половину з наших, і вирушило судно на Землю велику. Чекали ми Рому, прикинувшись тюленями, щоб духи лісові нічого не подумали. Потім одного богатиря осяяло, вирішив він, що палива мало в тому судні, що Рома веде по окаянних хвилях. Сказав, мовляв, ідемо на той бік, там пливти наче менше і швидше вирушимо. Довго морозившись, ми все ж таки погодилися. Зібрали всі речі і рушили в дорогу. І в гору і вниз йшли серед дерев високих і багато гарного бачили. І судно знайоме вдалині з’явилося. Ми сіли до нього і відчалили. Плили не довго, попиваючи в дорозі божественний напій. Припливли… і тут всі разом зрозуміли, що місця нема для нічних веселощів і Ромина жінка, не зрозуміло як там виявилася, напевно відьмою була, та на мітлі прилетіла. Говорити Ромі гидоти раптом вона почала, а Рома сів у судно і повіз нас далі. Тепер Ваш оповідач був у першій партії братії Нашої на відпочинок. Плили вздовж берега, і тут щось зверху капати раптом почало, хоч сонце світило. Обернувшись назад стало видно затемнення білого світла хмарою пречорною, яка, як потім, виявилося до нас прийти в гості сама збирається. Причалили до берега, до місця знайомого, а хмара все ближче й берега далекого вже й не видно за чорними стінами. Роман у похапці викинувши речі, сівши у своє судно – за рештою вирушив. Як тільки він зник за крутим поворотом, раптом вітер завив і сильний на стільки, що дерева до землі мало не притиснулися. Ми витрусивши зі штанин злодіяння, почали ставити наші житла. Тут раптом і хмара до нас наспіла. Минуло хвилин десять, і стоячи в калюжі. Ми розбирали мокрі речі. Дощ був таким, якого я не бачив довгі роки. Все мокре і лише житло, перекосившись від сильного вітру, всередині було сухо і це врятувало Нас. Розвішуючи мокрі речі навколо, Ми чекали коли ж решта причалять до берега нашого. Не зрозуміло, як Рома довів своє судно і не потдався водним стихіям, але за рогом вже з’явилася братія Наша до суші, що пливе. Вийшли на берег з Ромою, прощаючись, бо Він більше не міг залишатися. Судно попливло і Ми всі залишилися на великому березі, з місцевими тварями. Але Боги дощів Нас не злюбили і з боку звідки припливли, йшла хмара до Нам наче й дрібна, але води з неї вилилося стільки ж, скільки, напевно, в річці цій було. Але так як житла вже пару стояло, залізли Ми в них і дощ перечекали, хоча були у Нас такі передчуття що Ми відпливемо далеко, приблизно до Канева. Дощ начебто закінчився, але незабаром знову почало капати хоч уже менше. За час, коли його не було, два добровольці в селище тікали, взявши ще води цієї вогняної. І згадавши старі традиції, забралися в житло Ми пити її добру. Надворі дощ все йшов не стихаючи, їжа готувалася біля житла. А стіни всередині все мокріше ставали і здавалося, що ранок прийде до нас підводне. Але невдовзі змилосердилися Боги над Нами і кран свій небесний враз перекрили. Ми вибралися засвітло встигли прибратися, багаття розвели і веселощі продовжили. Знову дістали інструмент шестиструнний, пісні репетували та водою запивали, яку вогняною недавно вважають. І було там тварин літаючих зграї і кров’ю харчувалися вони людською. Тільки вранці помітили, що всі Ми скуштовані тварами нахабними над вухом, що дзижчать. У житло яке нещодавно промокло вони собі бенкет на весь ліс там влаштували. І ті хто в ньому спав, не витримавши нахабства, вийшли надвір сон свій доглядати.

ОПОВІДЬ СЬОМА

Ранок третього дня був звичайним, зібралися, поїли, погравши в тюленів, речі важкі на плечі закинувши рушили в дорогу, що веде до села. Ішли по коліно в багнюці, серед мокрих кущів і гілок колючих. У селищі Юра Нас посадив у колісницю і поїхали Ми в місце, де Він мешкає. Там пересівши до іншого візника, що чесно на гроші нас наїбав, поїхали до столового граду київ, де вся наша братія й мешкала.